Дорогий Український народе!

Шановні народні депутати!

Шановний український Уряд!

Перш за все хотів би ще раз привітати всіх із двадцять п’ятою річницею відновлення нашої державної самостійності. Так, це правда, і парламент ділиться на владу та опозицію, і це є невід’ємною і вкрай важливою ознакою демократії. Але бувають такі моменти, коли хоча б на мить варто забути, хто правий, хто лівий; хто ліберал, хто консерватор; хто україномовний, а хто говорить російською. Мені здається, що День незалежності – саме той день, який вартий, щоб переступити через партійні бар’єри і пам’ятати лише про те, що всі ми є українці.

І за умов, коли агресія Росії проти України все ще триває, а воєнна загроза зі Сходу є найскладнішим стратегічним викликом, питання національної єдності та політичної консолідації – це є питання життя та смерті. Це, власне, головне, що я хотів би сьогодні сказати.

Ми готуємося відзначити століття початку української національної революції. Її провідні діячі та активні учасники, на жаль, лише в «екзилі», коли були на вигнанні, зрозуміли, що головною причиною втрати самостійності стали внутрішні чвари, війна всіх проти всіх у державницькому таборі. Я переконаний, що ми з вами повинні засвоїти уроки історії, і переконаний, що політична боротьба не перетне ту межу, за якою замість демократії та європейських цінностей починаються хаос, анархія, отаманщина.

Хочу ще раз повторити те, про що говорив на День незалежності: державна самостійність дала демократію й свободу, почуття громадянської гідності і національної єдності; навчила захищатися і відкрила європейську перспективу для нашої держави. Тепер наші духовні й моральні досягнення маємо доповнити матеріальними здобутками, забезпечивши підвищення добробуту кожного громадянина вільної України. Це – головне наше завдання.

Для досягнення такої амбітної мети нам потрібні три складові: мир, безпека та реформи. Ні від кого і ні від чого наша з вами безпека не залежить більше, ніж від Збройних Сил України і від якісної роботи української дипломатії.

Я наголошую: ми з вами високо цінуємо підтримку з боку наших західних партнерів. Наразі виконується понад 40 імпортних контрактів на поставку до української армії різних засобів оборони на загальну суму півтора мільярди доларів. Наші друзі нам передали бронетехніку, безпілотні апарати, засоби спостереження та засоби зв’язку, радіолокаційні станції контрбатарейної боротьби тощо. Кілька тижнів тому надійшла велика партія приладів нічного бачення, ще одна – зараз на підході.

Але в цілому зрозуміло, що в обороні Україна має спиратися сама на себе — на власну армію, на власний ВПК. Як колись було гасло: «свій до свого по своє».

Усім очевидно, всі бачать, як змінилася армія за два роки. Два роки тому її майже не було, а тепер є, та ще й яка! Звичайно, вона не розкошує, але морально й матеріально вмотивована. Так, поки що без різносолів, але нагодована; так, не от кутюр, але вдягнена в сучасну форму. Хай не за останнім трендом військово-технічної моди, але озброєна й підготовлена до захисту країни.

І якби влада в Україні завжди приділяла таку увагу Збройним Силам, як це ми робимо зараз, ми з вами, протягом двох останніх років, «зелені чоловічки» не сунулися би в Крим. І на Донбасі так само не було би російських військ. Відверто кажучи, дорогі друзі, я був просто приголомшений, коли дізнався від Генеральної прокуратури, в яких масштабах в попередні роки бездарно і за безцінь розпродавалися зброя й військова техніка. Ось чому весною чотирнадцятого року наші герої-добровольці відбивалися від ворога голими руками! Не було бронетехніки, не було зброї, не був захищений наш повітряний простір. І наголошую, тепер все інакше: хай тільки сунуться.

Символічним звітом був парад 24 серпня, де було дуже багато депутатів, але мені не вистачало усіх вас, керівників фракцій, для того, щоб увесь народ України побачив нашу єдність і нашу гордість. Реально, військові дії кожного дня і кожної ночі випробовують наші війська на міцність. Але наші війська тримають оборону супроти агресора, який за усіма можливими видами ресурсів значно перевищує ті ресурси, якими володіємо ми. Не в рази, а на порядки перевищує. І він нічого не може зробити.

Хочу зупинитися на найближчих планах з модернізації сектору оборони та безпеки. Звичайно ж, політ мрії у кожного з нас захмарний. Але є й земні реалії, які не залишають особливого вибору між тим, чого б ми хотіли, і тим, що можемо собі дозволити.

Майже 3% ВВП на оборону – це багато порівняно із ледве 1%, яким легковажили уряди ще в середині нульових років. Але дуже замало для країни, яка де-факто у стані війни. Та більше, на жаль, і це правда, ми собі дозволити не можемо — військове навантаження на бюджет та соціальну сферу і так критично велике. Тому армія все ще потребує громадянської допомоги, громадянської підтримки, і держава вдячна кожному, чия приватна громадянська ініціатива зміцнює нашу обороноздатність.

Наголошую, що ми будемо раціонально, під прозорим контролем громадськості й парламенту, використовувати наявний ресурс і жорстко контролювати видатки з чітким визначенням довгострокових потреб армії та інших силових структур.

У війська вже постачається не лише відремонтована і модернізована, але й сучасна нова техніка. Минулого року було прийнято на озброєння близько двох десятків нових видів зброї та військової техніки. Поточного року Міноборони прийме ще більше двадцяти. І, наголошую, ми лише на самому початку процесу військово-технічної модернізації Збройних Сил України. Роботи ще непочатий край.

У кооперації щодо забезпечення державного оборонного замовлення і програми імпортозаміщення задіяні понад сто приватних підприємств, які виробляють і постачають сотні видів комплектуючих. Такими є справжні масштаби державно-приватного партнерства в оборонній галузі. Це сотні, ще раз наголошую, підприємств, а не одне чи два.

Каменем спотикання, шановні народні депутати, на жаль, став закон про спецконфіскацію, який є важливим джерелом фінансування оборонного замовлення в поточному році. Друзі, це борг, наш з вами борг перед країною, і я вкотре закликаю проголосувати за закон у такій редакції, яка знімає всі ваші побоювання. Внесіть ті зміни, які ви вважаєте за потрібне, але прийміть цей закон і забезпечте фінансування державного оборонного замовлення та інші статті оборонних видатків держави.

Для освоєння нових технологій та розвитку промислової бази для виробництва сучасного озброєння, так само як і для отримання додаткового фінансового ресурсу, ми експортуємо товари та послуги військового призначення в понад 60 країн світу! Минулого року укладено експортних контрактів на суму понад 1,3 мільярда доларів. Портфель замовлень наших підприємств на 2016 рік вже перевищує мільярд доларів. Але, наголошую, власну армію підприємства ВПК обслуговують в першу чергу. Експортується не наша зброя, яка зараз стоїть на озброєнні української армії, а нові види, які виробляються підприємствами вітчизняного ВПК за межами державного оборонного замовлення. Ніякий експорт не послаблює оборону держави.

Усе, що ми здійснюємо в оборонній галузі, ми робимо, міцно тримаючи в руках компас, стрілка якого показує твердо на Північну Атлантику. Власне, компас і є ключовим елементом емблеми НАТО. І він в усьому орієнтує нас на повну сумісність із стандартами Альянсу, причому не тільки у військовій сфері.

Ми вийшли на безпрецедентний і як ніколи тісний рівень співпраці з країнами Альянсу, який будемо підвищувати, розширювати, поглиблювати — аж до повного досягнення критеріїв членства. Нашою стратегічною метою залишається вступ до НАТО. Я наполягаю: цей дороговказ для нас непорушний як Полярна зірка на зоряному небі.

Важливо, що за 2,5 роки кількість прихильників вступу України до НАТО значно зросла та вже істотно перевищує кількість противників. Але в цьому питанні все ще спостерігаються суттєві відмінності між різними макрорегіонами.

Слід також усвідомлювати, що в Альянсі теж немає консенсусу щодо членства України. Так, формально двері відчинені, починаючи з Бухарестського Саміту 2008 року. Але ці двері – сенсорні: можуть і зачинитися при надто різкому наближенні. Тому кожен наш крок має бути виваженим і наперед прорахованим, щоб не вийшло так як з Планом дій щодо членства вісім років тому. Я хочу наголосити, що ті заходи, які ми здійснюємо тепер, — це насправді значно більше, ніж проект ПДЧ 2008-го року.

Шановні народні депутати!

Природно, що суспільство дуже цікавить, як надалі будуть формуватися Збройні Сили України. Як Верховний Головнокомандувач я впроваджую курс на професіоналізацію Українського війська і на параді доповів Українському народові, що українська армія вже на 75% контрактна. Ця складова буде й надалі збільшуватися, і це потребуватиме подальшого удосконалення структури та збільшення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців. Наголошую, що лише цього року 50 тисяч українських добровольців записалися до лав Збройних Сил України. І це дало нам можливість демобілізувати п’ять хвиль мобілізації. І впевнений в тому, що ця лінія буде продовжуватися.

Особисто я не хотів би ані мобілізації, ані воєнного стану. Я бачу зовсім інший план для нашої країни. Але чи буде нова хвиля часткової мобілізації чи, не дай Боже, повної мобілізації? Остаточна відповідь на це питання залежить від Москви.

Наш кордон з Росією — найдовший в Європі: лише суходолом дві тисячі кілометрів. Наголошую, що Росія постійно нарощує військову присутність в першу чергу на нашому кордоні, грає м’язами на західному та південно-західному стратегічних напрямках. Високий рівень загрози збройної агресії зберігається і з південного напрямку. А у складі угруповання російсько-терористичних військ на Донбасі — майже 38,5 тисяч осіб, понад 600 танків і 1250 бойових бронемашин, 750 одиниць артилерійських систем, більше 300 реактивних систем залпового вогню.

На жаль, у реалізації Мінських домовленостей ми не бачимо такого прогресу, якого хотілося б. Тим не менше, прямі наступальні дії російсько-терористичних військ зупинено. Відсутність нових хвиль мобілізації – це теж позитивний наслідок Мінських домовленостей. Так само як і повернення додому тисяч українських заручників, які трималися у в’язницях на окупованій території та у в’язницях Російської Федерації.

У цілому завдяки посиленню оборонних спроможностей наших Збройних Сил ми почуваємося в більшій безпеці, ніж рік тому. Температура конфлікту – зараз нижча, ніж була позаминулого та минулого років.

Наголошую, ми дотримуватимемося Мінських угод, як би це важко нам не давалося. І саме це дало змогу нашій дипломатії виграти навесні та влітку нелегку боротьбу за продовження санкцій Євросоюзу, США, Японії, Австралії, інших країн світу. Але при цьому ми не поступилися жодною принциповою позицією для України.

Більше того, в нелегкому діалозі переконали наших західних союзників і партнерів у тому, що будь-яким крокам з політичного врегулювання має передувати очевидний і беззаперечний прогрес у безпекових питаннях: стале припинення вогню, вивід російських військ та техніки з окупованої території, роззброєння бойовиків, і врешті-решт, відновлення контролю за нашим же кордоном.

І другого читання конституційних змін, примара яких постійно блукала цією залою, не відбулося, як ви бачите. І не відбудеться, поки для того не визріють відповідні умови. Будь-яке рішення, шановні народні депутати, буде винятково за вами. І без вас не станеться ані змін до Конституції, ані закону про місцеві вибори на частині Донбасу, ані жодного іншого стратегічного кроку. Саме тому життєво важлива наша з вами співпраця.

Росія з окупованих нею територій Донеччини та Луганщини хоче утворити, як хтось сказав, протекторат Донбас, і на своїх умовах інфільтрувати його до складу України, щоб підривати нас ізсередини. Скажу коротко: ми цього робити не дозволимо і так не буде.

Є, втім, у цьому питанні й інша крайність, внутрішня, щодо якої ми не можемо робити вигляд, ніби її не існує. Частина українських політиків атакує Нормандський формат і Мінський процес насправді лише тому, що і Нормандія, і Мінськ відкривають реальний шлях до повернення Донбасу і є єдиним інструментом для того, щоб цього досягнути. А, виявляється, не всі тут того хочуть: бо вони там інакші, бо вони якось не так голосуватимуть, бо виберуть не тих і не нас; бо тягнутимуть на Схід, а нам — на Захід. Ну, звичайно, що вголос того ніхто не артикулює, але ж лукавство читається поміж рядків. Для мене, я хочу на цьому окремо наголосити, така філософія неприйнятна, і скажу її апологетам так само коротко: по-вашому теж не буде!

Фантазії про мир в обмін на території – абсолютно ілюзорні. При такому підході не буде ні миру, ні територій, а залишаться лише ганьба та вічно тліючий конфлікт.

Для мене головним була, є і буде боротьба за відновлення територіальної цілісності України в кордонах 1991 року. Так, як це того ж року було проголосовано на справжньому референдумі, в тому числі і переважною більшістю мешканців Донбасу, і більшістю кримчан. І більше жодного референдуму не було! Заява Путіна про те, що ніби питання Криму закрите, це лише його марення. Хоча насправді воно дійсно закрите у 1954 і у 1991 році: Крим був, є і буде українським. І ніякої іншої розмови не буде.

Ми усвідомлюємо, що військового варіанту розв'язання проблеми територіальної цілісності не існує, це очевидно. По-перше, потенціал нашої армії – суто оборонний. По-друге, ворог окопався в найбільш урбанізованих і густонаселених районах, причому населених нашими з вами співвітчизниками — громадянами України.

Отже, єдиний шлях врегулювання і відновлення територіальної цілісності — це шлях політико-дипломатичний, але при цьому з опорою на оборонні можливості армії.

Ми маємо зрозуміти, що ми не прокинемося одного прекрасного ранку, щоб побачити, що на Донбасі відновлено статус-кво, яким він був на початку 2014-го року. А процес реального, а не формального відновлення територіальної цілісності, реінтеграція мешканців окупованої частини Донбасу в Україну, повернення українського суверенітету на весь Донбас, ми маємо розуміти, буде нелегким, болісним і тривалим.

І шлях до початку цього процесу, на загальну думку нашу і наших партнерів, відкриває саме і лише Мінський процес. Тому ми більше за будь-кого зацікавлені в його продовженні, як і у збереженні Нормандського формату. І будь-які атаки на нього, в тому числі, які зроблені нашим агресором, не призведуть ні до чого. Ми будемо забезпечувати переможний процес повернення українського суверенітету. В принципі, можна безкінечно довго вправлятися у придумуванні різних форматів, але не забуваймо: будь-який формат має сенс лише тоді, коли в ньому бере участь Росія. І коли він багатосторонній.

Саме багатосторонній, бо поведінка Росії у світі, порушення нею норм міжнародного права, спроби Кремля зруйнувати архітектуру безпеки європейської і глобальної, експансіонізм Кремля — це континентальна і глобальна проблема, і вона не може бути розв'язана суто на двосторонній основі.

Україна й надалі потребує серйозної міжнародної підтримки в боротьбі з російської агресією. А забезпечувати таку підтримку для нашої дипломатії і, я це можу також визнати, стає дедалі важче в силу різних об’єктивних та суб’єктивних факторів.

Зараз Євросоюз проходить жорсткі випробування, можливо, найскладніші за весь час свого існування. І міграційна криза, і терористичні акти – це зовнішні атаки на Європу, які тестують її на внутрішню міцність. Наслідком цієї турбулентності й стають такі події, як перемога євроскептиків на референдумі в Нідерландах, який насправді, і всі ми це розуміємо, лише формально стосувався угоди ЄС з Україною, або голосування британців за брекзит.

Протягом найближчого року в низці європейських країн внаслідок виборів до влади можуть прийти якщо і не крайні, то такі політичні сили, які схильні до компромісів з Кремлем, а найкращою політикою щодо агресора вважають його умиротворення. Приклад Мюнхена нікого не навчив. Вони в становище Путіна готові входити з таким же ентузіазмом, з яким західні лідери входили і намагалися зрозуміти Гітлера.

Європа все ще говорить одним голосом, але є й країни, в яких вже надто сильно чути російський акцент. Чинна влада в багатьох країнах-наших партнерах перебуває під сильним тиском налаштованої на компроміс з Москвою опозиції. Ця опозиція в свою чергу спирається на вимоги бізнесових кіл та соціальних груп, які вважають себе потерпілими нібито від згортання економічної співпраці їхніх країн з Росією.

Неважко помітити застосування Росією в країнах ЄС уже знайомих за українським сценарієм невійськових методів гібридної війни. Кремль не приховує, що використовує європейські демократичні цінності Заходу для його ж руйнування.

Я впевнений, що стратегічно Європа подолає всі виклики. Але на тактичному рівні нам усім слід розуміти, якою мірою ускладнюються завдання для нашої українською дипломатії, наскільки в несприятливих умовах вона повинна забезпечувати єдину європейську позицію щодо санкцій та інших форм тиску на Російську Федерацію.

Під час наради послів наприкінці серпня кожен отримав як загальні, так і свої індивідуальні настанови. В тому числі і на випадок, якщо розвиток подій в деяких країнах піде не за найкращим для нас сценарієм.

Головне — сприяти зміцненню міжнародної коаліції на підтримку України та запобігти зняттю санкцій з РФ до моменту повного відновлення територіальної цілісності України. Сприяння зміцненню обороноздатності України шляхом активізації військово-технічного та оборонного співробітництва, передача військових технологій, надання нам летальних видів зброї принаймні у випадку повномасштабного вторгнення з боку Росії, якого ми, звісно, не виключаємо, і до якого ми твердо маємо бути готові в будь-який час.

Питання Криму, його мілітаризації та утисків прав людини на півострові треба постійно тримати на міжнародному порядку денному і домагатися розширення відповідного санкційного пакета, як це минулого тижня зробили наші партнери — Сполучені Штати Америки.

Порушення Росією прав людини на окупованих територіях, у тому числі й щодо кримських татар, вимагає запровадження додаткових секторальних санкцій. Думаю, був би не зайвим осучаснений аналог поправки Джексона-Веніка.

Дипломатам поставлене завдання активніше залучати міжнародних партнерів до звільнення наших політичних в’язнів, що утримуються в Росії та в анексованому нею українському Криму, заручників в окупованій частині Донбасу.

Фінальне рішення Євросоюзу по візах стане ще одним свідченням того, що Європа як один із наших ключових партнерів України визнає наш прогрес у здійсненні внутрішніх реформ. Ви знаєте, що вчора був зроблений ще один крок на комітеті Європарламенту.

Найбільш складною реформою є антикорупційна. Широко розгалужена та глибоко вкорінена мережа потужних корупційних зв’язків споконвіку була і все ще, на жаль, залишається вагомим елементом політичної, економічної та соціальної систем. Більше того, нею уражені не лише офіційні, але й неформальні інститути, а побутова корупція є невід’ємною частиною способу життя українців. Перш за все ми маємо продемонструвати суспільству, що наступ на корупцію почався нагорі — лише тоді отримаємо моральне право викорінювати її звідусіль, на всіх рівнях.

Проблеми із стартом електронного декларування мали суто технічний характер. А моя політична воля як Президента на запуск цієї системи – незмінна, вона була, є і буде. Ця система створює нову реальність, яка посилює контроль суспільства над нашими з вами статками, доходами, витратами, і способом життя. Із тіні на світло, чого давно чекають люди, мають вийти маєтки, автопарки, гроші всіх «слуг народу». Не бачу в цьому абсолютно нічого страшного — вже багато років живу в умовах такої прозорості.

Ми мусили витратити певний час на формування відповідної інфраструктури. Нарешті, запрацювали Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Висновки, підкреслюю, робити зарано, планка суспільних очікувань дуже висока, сподіваюсь, вони її подолають. Ви всі бачите по конкретних справах, які розпочали наші правоохоронні органи, включаючи Генеральну прокуратуру, по прізвищах, якими вони цікавляться, по структурах, по яких копають, що для них не існує персональних табу і закритих сфер.

Але я категорично проти того, аби ділити правоохоронні органи на нові та старі. Наголошую, вони всі роблять спільну справу, і лише єдиним фронтом, а не різними колонами, здатні завдати удару по корупції.

Очевидними є позитивні зрушення в прокуратурі. Сто днів роботи нового Генерального прокурора наочно це демонструють. І річ не в кількісних показниках, хоча за цей час прокуратурою і порушено більше ста резонансних справ, наголошую, більше однієї в день, а в контурах якісних позитивних змін, до впровадження яких долучено і закордонних фахівців. Прокуратура трансформується в європейський орган, який стежить за законністю, а не обслуговує інтереси політичних чи бізнесових кіл.

Проведено масштабне очищення СБУ від зрадників та корупціонерів, а також від осіб з низькими професійними та морально-діловими якостями. Протягом останніх двох років, можливо ця цифра пролунає вперше, звільнено понад дві тисячі співробітників Служби. На їхнє місце прийшли й приходять патріотично налаштовані молоді офіцери, абсолютна більшість яких з практичним досвідом участі у бойових діях на Сході України.

Трансформуються всі правоохоронні органи. Патрульна поліція вже заслужила і має зберегти довіру з боку людей. З колишньої радянської міліції, нарешті, розпочали створювати українську поліцію. Реакція керівництва на прикрі інциденти останніх тижнів була і має бути миттєвою і адекватною, і ці випадки жодним чином не повинні вплинути на процес реформування МВС чи поставити під сумнів його правильність.

Як резюме, що ж ми маємо зараз? Облава, — осмислено і свідомо вживаю це слово, — яку ГПУ та НАБУ, СБУ та МВС влаштували на корупціонерів, рухається з безпрецедентно широким розмахом. Ще ніколи не затримувалась чи не потрапляла під слідство така велика кількість високопосадовців.

Мабуть, я був би переконливішим, якби перелічував зараз посади, чиновників та те, що їм інкримінується, — за обсягом це могло б замінити весь текст послання. Та у мене нема жодних списків ані постфактум, ані на майбутнє. І прошу не піднімати галасу про політичні репресії. Краще усвідомити нові реалії: справжнє полювання на корупціонерів почалося; свій шанс потрапити в ці тенета має кожен, у кого є гріх за душею.

Та, якщо все саме так, як я кажу, виникають питання. Чому цих зрушень не бачить українське суспільство? Тому, що пройшло замало часу, щоб повірити в те, що це не кампанійщина та піар, а серйозна системна робота. А, по-друге, як кажуть у народі, поки все це нагадує спортивну рибалку: "піймали, показали, відпустили". Ключове слово тут — "посадили". І, можливо, лише за наявності судового вироку наші правоохоронні органи можуть звітувати суспільству.

Отже, саме судова реформа має надати завершеності всій системі боротьби з корупцією. На її впровадження знадобиться кілька років, але в результаті цієї копіткої роботи всі українці мають отримати нову судову систему — чесну, незалежну та справедливу.

У першу чергу, на конкурсній основі от-от почнеться формування буквально з нуля нового Верховного Суду України. Хотів би окремо наголосити, я запрошую тих суддів, які відповідають високим професійним та моральним стандартам, вимогам антикорупційного законодавства і бажають чесно та сумлінно виконувати свої обов’язки, обов’язково взяти участь у конкурсі. Таке саме прохання в мене до досвідчених адвокатів та науковців-правників.

Уже цього місяця я подам на ваш розгляд невідкладні законопроекти «Про Вищу раду правосуддя» та «Про Конституційний Суд України». Розраховую на вашу, шановні народні депутати, підтримку.

Дорогі друзі!

У світі існують країни, де корупціонерів страчують, але навіть там і досі беруть, причому час від часу дуже великі хабарі. Все це має переконати нас у необхідності не зводити боротьбу з корупцією лише до каральних методів, конче необхідних за тих вражаючих масштабах явища, яких воно набуло в Україні. Не менш потрібними і більш ефективними, на мою думку, є превентивні заходи, якими поступово знімаються прошарки ґрунту найбільш родючі для корупції.

Із нашої практики можна навести кілька прикладів результативності такого підходу. Найяскравішим з них є система електронних закупівель з прямо-таки символічною назвою «ProZorro». Із вдалого експерименту вона виросла в ефективний антикорупційний інструмент, обов’язковий для всіх бюджетних закупівель і закупівель державних компаній. Вона вже заощадила мільярди державних народних грошей.

Контакти чиновника з бізнесом мінімізуються і завдяки дерегуляції. Ось чому ми розглядаємо її не лише як спосіб стимулювання бізнесу та економічного зростання, але й як дієвий антикорупційний препарат. За останні два роки скорочено кількість дозволів більше ніж 40% — зі ста сорока трьох до вісімдесяти чотирьох. Кількість видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, ми зменшили на 46%. Ліквідовано обов'язкову реєстрацію іноземних інвестицій, спрощено реєстрацію лікарських засобів. Окремі лікарські засоби, які виробленні та мають реєстрацію в країнах Європейського Союзу та США взагалі не потребують реєстрації.

Масштабну дерегуляцію проведено в аграрній сфері — лише на процедурах сертифікації агробізнес заощадив сім мільярдів гривень за рік!

До половини усього регулювання в Україні виписано на рівні законів. Відтак, без ефективної роботи парламенту не може і не станеться ефективної дерегуляції. На даний момент зареєстровано 39 дерегуляційних законопроектів, із них лише 8 ухвалено в першому читанні. Щоб реалізувати цей план потрібно сімдесят результативних голосувань, і протягом півроку ухвалювати по 5 законів щотижня.

Якщо комусь здається, що дерегуляція його не стосується, той помиляється. Труднощі бізнесу даються взнаки кожному українцеві, бо у фіналі за все сплачує споживач.

Треба прибирати, просто змітати всі перешкоди — податкові, митні, адміністративно-бюрократичні, ментальні – які заважають бізнесу, стриножать підприємців, відлякують інвесторів, стримують ініціативність, перешкоджають створенню нових робочих місць.

Не маючи жодного бажання відібрати хліб в Уряду, зазначу, що Кабінет Міністрів на фоні досягнутої макроекономічної стабілізації та відновлення економічного зростання повинен від політики виживання перейти до стратегії розвитку, від макрофінансового оздоровлення – до економічного зростання, від затягування пасків – до стабілізації бюджетів домогосподарств та поступового зростання доходів українців. І я бачу, що Уряд дотримується цих орієнтирів.

Одним із драйверів нашого економічного зростання є наша вимушена мілітаризація. Короткострокові ефекти від неї бажано перетворити на мультиплікативні, які вплинуть не лише на ВПК, але й на розвиток виробництв із подвійним призначенням. І на галузі, пов’язані з сировинним забезпеченням оборонної галузі. Йдеться про синергетичний ефект виробництва сучасних озброєнь і військової техніки, а також про мирне застосування інноваційних розробок, первісне призначення яких було воєнним.

Як це все поєднується, я зайвий раз переконався у День знань, коли відвідав Київський політехнічний інститут імені Сікорського, де в рамках інноваційно-виробничого об’єднання винахідники працюють на оборону і одразу пропонують для конверсії результати своїх стартапів. До речі, я не пропущу бюджет на наступний рік, в якому буде скасування стипендій, скасування державного фінансування навчання на магістратурі та інші експерименти.

На початку липня я зустрівся з лідерами успішних українських стартапів, представниками венчурних фондів. Вже станом на зараз українським бізнесом створений сучасний інноваційний сектор економіки, орієнтований на глобальний ринок і вагомий з точки зору макроекономіки. За підсумками 2015 року, ІТ стала третьою сферою в Україні за обсягом експорту, досягнувши позначки у 2,5 мільярди доларів, що формує 3% українського ВВП. У країні зареєстровано понад дві тисячі стартапів, і вони демонструють стрімке зростання – до ста відсотків на рік. Минулорічний обсяг інвестицій сягнув 132 мільйони доларів, з них майже половину забезпечили іноземці. Десять українських ІТ-компаній включені до списку ТОП-100 аутсорсингових компаній світу. Маємо величезний кадровий потенціал: найдинамічніше в Європі зростаючу кількість ІТ-фахівців, більше 90 тисяч зараз із очікуваним збільшенням до 200 тисяч вже в наступному році. І добре, що наша вища освіта гнучко реагує на цей запит ринку праці. Хочу нагадати, що величезні світові високотехнологічні гіганти зароджувалися в гаражах та в студентських гуртожитках. Наше з вами завдання – максимально підтримати IT-сектор.

Тим часом АПК залишається одним з основних джерел валютних надходжень до країни. Частка аграрного сектору в загальній товарній структурі експорту сягнула найвищого значення за 25 років. Провідна роль агросектору у контексті побудови інноваційної економіки виглядає, можливо, дещо суперечливою. Проте вона вкрай важлива, допоки триває процес нарощування господарським комплексом високотехнологічних «м’язів».

Відсутність права на вільну купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення, безумовно, стримує інвестиції в аграрну сферу, порушує права селян, занижує, між іншим, оренду, виймаючи з їхньої кишені останні копійки. Це – аксіоматично. Але мені відомі і стан громадської думки щодо цього питання, і позиція більшості парламентських фракцій. Я її шаную та поважаю. Але як розв'язати цю проблему — це ваша компетенція, шановні народні депутати: або ховати голову в пісок і нічого не міняти, або все ж таки працювати над створенням ринку землі з усіма можливими запобіжниками від будь-яких негативних наслідків.

Не менш інтенсивно, ніж інвестиції в Україну, ми повинні шукати ринки збуту для українських товарів. Крім військового втручання, Росія здійснює, безумовно, економічну агресію проти нашої держави. На початку десятиліття майже третина українського експорту йшла на російський ринок. Атака Кремля почалася ще до Майдану, і були запроваджені обмеження, які призвели до падіння українського експорту в 2013 році в РФ на 15%. В 2015 році порівняно з 2014 роком наш експорт у Росію скоротився на половину, і це ще не дно, зниження триває і зараз – мінус 34% за підсумками першого півріччя. Частка Росії в українському експорті становить тепер 9% з тенденцією до подальшого падіння. Тих, хто полюбляє спекулювати на тему «поки війна, хтось заробляє на торгівлі з Росією», має зацікавити фінальна цифра: за останні роки обсяги нашого експорту до РФ впали в п’ять разів. Напевно, вони думали, що поставлять Україну на коліна, що різко зросте безробіття, зубожіння. Але так не сталося і не станеться. Ми шукаємо і знаходимо нові ринки.

Напевно, стратегічно це добре, що таким кардинальним чином скоротилася наша залежність від російського ринку, де балом правлять не закони економіки, а політичний шантаж та імперський тиск. Але маємо розуміти, що агресивне закриття Росією свого ринку стало для України економічним шоком, воно обійшлося нам, за деякими підрахунками, мінімум у 15 мільярдів доларів. Ми втратили десятки, якщо не тисячі робочих місць, і ця економічна агресія – одна з головних причин стрімкого падіння рівня життя.

Для чого Росія це зробила? Починала вона цю політику спочатку для того, щоб зірвати підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Потім визначила собі масштабніші цілі. Економічну – удушити нас, вдарити по фінансах, знизити обороноздатність. І політичну – через поглиблення соціальної кризи підвищити напругу у суспільстві, підігріти невдоволення владою і протестні настрої. Дуже мріють вони про дострокові вибори, усунути ненависний їм так званий київський режим. На жаль, в українському політикумі є люди, які готові свідомо грати в цей сценарій; є такі, хто дає використати себе наосліп; є й такі, про кого кажуть, «Боже, прости їм, бо не відають, що коять».

Але, друзі мої, я переконаний та впевнений в тому, що ми з українським суспільством витримаємо цей тиск. Вірю в українське суспільство і в український народ.

Головною альтернативою російському для нас є ринок Євросоюзу. З 1 січня запрацювала поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі з ЄС. Збільшення нашого експорту в Євросоюз у першому півріччі склало майже 7%, а частка Європейського Союзу в загальному експорті товарів становить 39,2%.

Відбуваються структурні зміни у географії зовнішньої торгівлі. Ми відкриваємо для себе східні ринки. У соціальних мережах я бачив чимало іронії щодо свого серпневого візиту до Південної Азії. А між тим, у першому півріччі найбільшими темпами зростав наш експорт до Індонезії Уявіть собі, він зріс в сім разів. І на сьогодні ця країна з 250 млн населення потребує продукцію українського аграрного сектору, машинобудування. І були досягнуті надзвичайно важливі домовленості під час цього візиту.

Зрозуміло, що це зростання з Індонезією починалося з надто низького рівня, але ж і перспективність очевидна. Кожний новий ринок, кожен додатковий відсоток експорту – це робочі місця, це доходи українського бюджету, це є укріплення курсу національної валюти. І це частина моєї роботи.

Вибачте за емоцію, але маю сказати. Падіння рівня життя людей, бідність, фінансові негаразди переважної більшості українців, велика соціальна ціна російської агресії – все це важким каменем лежить на серці. З одного боку, я не знаю прикладів в історії, коли б у країні, на території якої точаться бойові дії, процвітала економіка. Ми зробили все, що могли, щоб уникнути дефолту, забезпечити макроекономічну стабілізацію і утримати критичний мінімум соціальних гарантій. При цьому в рамках співпраці з міжнародними фінансовими організаціями мусили піти на жорсткі і непопулярні реформи, особливо в тарифній сфері.

Розумію всіх і кожного, кому цими кроками зроблено боляче, але, повірте, якби ми до них не вдалися, було би ще гірше, була би економічний і соціальний колапс.

Ви, шановні народні депутати, напевно, ближче до народу, ніж представники інших гілок влади, і ви перші, до кого люди звертаються з криком душі. І якими б гострими час від часу не були ваші виступи в цій залі, на телеефірах, на зустрічах з виборцями, я розумію ваші мотиви. Ми всі разом, хоча і кожен по-своєму, відчуваємо нашу відповідальність перед українським народом за мир і добробут, за невідкладні завдання із підвищення рівня життя і боротьби з бідністю. Я як Президент, та й Уряд також, я впевнений, готові до співпраці з парламентом. Але категорично застерігаю від простих рішень. Дуже легко зробити всіх українців мільйонерами, і ми всі пам’ятаємо ті часи, коли гроші коштували дешевше, ніж папір для їхнього друку. Значно складніше зробити людей просто заможними.

Початок зростання ВВП створює економічні передумови для припинення зниження рівня життя і початку його відновлення. Слід підтримувати ініціативи Уряду саме в цьому напрямі, чути Верховну Раду, в тому числі і парламентську опозицію, реагувати на пропозиції громадянського суспільства.

Наявними є й політичні передумови. На початку року ми отримали дуже важливий для парламентсько-президентської демократії досвід подолання парламентсько-урядової кризи, ми створили коаліцію й обрали новий Уряд. При цьому слід навчитися спокійно, без драми, сприймати ситуативні голосування в парламенті, коли президентські чи урядові ініціативи підтримують різні фракції опозиції, або позафракційні групи. Це ж не трагедія, а, навпаки, позитив, коли важливі для країни рішення спираються на підтримку часом навіть конституційної більшості.

Трохи менше трьох років нас відділяють від чергових президентських виборів, і трохи більше трьох, які залишаються до планових парламентських виборів. Це дає, нарешті, можливість позмагатися не в тому, хто краще обіцяє, а в тому, хто краще зробить.

Ми, звичайно ж, продовжимо курс на децентралізацію, на розширення повноважень та фінансових можливостей місцевих громад, і це буде доведено проектом бюджету на 2017 рік. В Уряді, до речі, очікують від Верховної Ради ухвалення як мінімум десяти законів для посилення децентралізації. Я нещодавно повернувся з Маріуполя і дуже зрадів тому, що бюджет розвитку Маріуполя та в інших містах зросли від трьох до шести разів в порівнянні з 2013 роком. Це є справжня децентралізація.

Шановні народні депутати!

Зовнішня загроза прискорила процес формування сучасної української політичної нації на засадах громадянського патріотизму. Усі соціологічні опитування демонструють фундаментальні зміни в суспільній свідомості. Питання єдності, соборності, унітарності навіть не обговорюється: індикатори аж зашкалюють позитивними цифрами. Люди пишаються українським громадянством, державними символами, поважають та шанують українську мову. Євроатлантичний вектор, Євросоюз та НАТО потужно домінують у геополітичних орієнтаціях переважної більшості українців.

Війна зняла з порядку денного багато питань щодо ідентифікації чужих і ворожих українським інтересам символів, традицій та культурних кодів. У рамках закону про декомунізацію демонтовано більше тисячі двохсот ідолів Леніна. 26 районів, 987 населених пунктів скинули з себе комуністичні назви, які невидимими ментальними нитками прив’язували їхніх мешканців до колишньої імперії. Законом відновлено справедливість щодо тих, хто присвятив своє життя боротьбі за самостійність та соборність української держави. Історичну правду у питанні національної пам’яті держава відновила. Тепер ми з вами, всі разом, маємо змогу і повинні потроїти свою працю задля майбутнього України.

Думаю, всім зрозуміло, ми не будемо байдуже споглядати за втручанням іншої держави в наші церковні справи, за її спробами використати у своїх інтересах почуття частини українських православних. Шановні народні депутати, хотів би подякувати вам, за звернення Верховної Ради до Вселенського Патріарха Варфоломія як Предстоятеля нашої Церкви-матері щодо надання Томосу про автокефалію Православній Церкві в Україні. Такий крок був і є необхідним, виходячи із традиції, згідно з якою для Вселенського Патріарха в таких питаннях важливою є думка світської влади. Ми врахували цю традицію, і, сподіваюся, Його Всесвятість нас почув.

Взято до уваги і опитування громадської думки, які показують, що дедалі більша кількість православних громадян України хочуть мати, — як це заведено в більшості православних країн — єдину помісну автокефальну українську церкву.

У той же час хочу запевнити, що автокефалія не означає появи державної церкви. В конституційних принципах взаємодії держави з релігійними організаціями не зміниться жодної коми, і свобода совісті нічим, ніким і ні для кого не буде обмежена. Кожен українець має і матиме право вірити в Бога по-своєму і ходити до своєї церкви.

Так само дякую вам, шановні народні депутати, за закон, який передбачає збільшення частки україномовних пісень на радіостанціях. Промовляючи два тижні тому на зустрічі з представниками української діаспори, переказав вітання власникам та топ-менеджерам деяких телевізійних каналів, у яких частка української мови неприпустимо мала. Сподіваюся, що телевізійна індустрія відреагує на це раніше, ніж ви ухвалите відповідний закон. У такій чутливій сфері свідома саморегуляція — це завжди краще, ніж примус законом, тим більше, що ми жодним чином не зазіхаємо на право телеканалів та радіостанцій мовити російською та іншими мовами для задоволення потреб громадян України.

Єдність країни та консолідація українців як сучасної політичної нації є моїм головним пріоритетом. Статус української мови як єдиної державної буде наповнюватися реальним змістом, але з повагою до прав національних меншин. Вони, як показали події останніх двох років, міцно стоять на позиціях українського державного патріотизму. І держава має це цінувати, причому цінувати високо.

Дорогі українці!

Шановні народні депутати!

Мої закордонні радники, автори успішних реформ в своїх країнах, кажуть, що за два роки в Україні започатковано та відбувається більше системних змін, ніж до того за попередні 23 роки. Можливо, з висоти історичного процесу їм краще видно. Можливо, вони не настільки, як ми з вами, відчувають очевидну болісність цього процесу перетворень.

Проводити реформи в умовах гібридної війни, анексії однієї частини території та окупації іншої, є надскладним завданням. Але ми рухаємось вперед. Аналіз досвіду Грузії, Польщі, Словаччини, Сінгапуру свідчить про досягнення перших незаперечних результатів змін через три-шість років після їхнього початку. У нас нема так багато часу. Я, так само як і ви, незадоволений темпами. Розумію, наскільки вони не відповідають очікуванням суспільства. Очевидною є необхідність пришвидшення системної модернізації в усіх сферах.

Я впевнений, що історично й стратегічно ми на правильному шляху. Але бачу ризик, як катком політичної дестабілізації може розчавити перші паростки соціально-економічного відродження, які вистраждані всім народом, за які заплачено таку високу ціну. Саме на внутрішні потрясіння робить основну ставку зовнішній ворог.

Більшість проблем, які стоять перед нами, виникли не вчора і не позавчора. Вони є наслідком багатьох ілюзій та помилок, якими супроводжувався увесь період незалежності. Сьогодні цей спадок дається взнаки, перетворившись на комплексний історичний виклик для всієї української державності.

Водночас кризовий період відкрив перед нами низку можливостей та перспектив, які дадуть змогу Україні гідно відповісти на цей виклик. Українці усвідомили себе як нація. Держава твердо стоїть на демократичних принципах організації влади. Остаточно визначено вектор зовнішньополітичного співробітництва та інтеграції.

Попереду все ще багато труднощів, але випробування й перемоги, здобуті величезними зусиллями і кров'ю кращих синів і доньок нашого народу всіх часів, не дає нам іншого вибору — тільки перемога, тільки вперед!

Впевнений, все буде добре.

Дякую вам і слава Україні!