24 лютого 2022 року — ця дата, безсумнівно, закарбувалася в пам’яті кожного громадянина України назавжди. Ракетні удари по інфраструктурі, безкінечні обстріли, перші бойові зіткнення з ворожими ДРГ…
Саме незаконна повномасштабна агресія росії проти України підштовхнула Михайла Титичка добровільно стати на захист рідної землі від підступного ворога.
Михайло Титичко — етнічний ром зі Сваляви, який до війни займався підприємницькою та громадською діяльністю, разом з дружиною виховував трьох дітей, проте початок війни кардинально змінив життя чоловіка: з перших днів повномасштабного вторгнення він добровільно долучився до Збройних Сил України, хоча, як багатодітний батько, мав усі законні підстави на звільнення від мобілізації.
В інтерв’ю онлайн-виданню Svaliava.net Михайло Титичко, який зараз командує відділенням у 128-й гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді, розповів про своє життя до війни та пояснив, чому прийняв рішення добровільно піти боронити Батьківщину від підступного ворога.
— Михайле, розкажіть, чим займалися до початку повномасштабного російського вторгнення?
— До війни займався підприємницької діяльністю — маю власний ресторан та продуктовий магазин. Разом з тим очолюю громадську організацію “Романо рат”, основним завданням якої є підтримка ромського населення. І мова йде не тільки про ромів Свалявської громади чи Закарпаття — підтримуємо тісні зв’язки також і з іншими регіонами країни.
“Романо рат” — не тільки підтримка ромів у прямому розумінні, це ще і намагання виховати у ромів любов до нашої культури, традицій та звичаїв.
До прикладу, свого часу був ініціатором святкування у Сваляві Дня ромів — організували різні цікаві заходи, щоб передусім ромські діти знали звичаї та традиції свого народу, його історію, походження. Бо такого, на жаль, у школі їм не розкажуть, тому маю на меті розвивати цей напрямок.
— Маючи законні підстави не служити у війську, чому Ви вирішили добровільно піти на фронт?
— Це була моя особиста ініціатива. В той час добре розумів, що війна буде тривалою і вона зачепить кожного. Пригадую, в перші дні вторгнення росії в Україну багато моїх друзів та знайомих з тих регіонів, які першими відчули на собі, що таке “рускій мір”, надсилали мені світлини та відео із жахливими наслідками ворожих обстрілів. Побачене ще раз переконало мене, що потрібно йти, потрібно долучатися до сил спротиву і не дати ворогу просунутися далі.
Україна — багатонаціональна держава, однак всі ми є її громадянами й повинні захищати її незалежність та територіальну цілісність. Хто, як не ми, вбережемо рідну землю від ворога!
— Знаю, що з ромської общини Сваляви Ви пішли захищати Україну не один.
— Так, мені вдалося сформувати групу з дев’яти осіб. Це мої брати та племінники, які не на словах, а на ділі підтримали мою ініціативу.
З нас усіх тільки я мав досвід проходження строкової служби в Збройних Силах (Михайло служив у десантно-штурмовій бригаді на Львівщині, — прим. ред.), решта навіть ніколи не тримали зброю у руках.
У підсумку нас спрямували на службу у 128-му гірсько-штурмову бригаду. Спочатку ми прибули до Мукачева, де через два дні нам видали зброю, набої та різне військове спорядження. Далі сіли у потяг і поїхали на війну.
Пригадую, по дорозі до Львова вчив своїх братів та племінників правилам поводження з автоматичною зброєю, показав, як заряджати набої у магазин. А поки зі Львова доїхали до Запоріжжя, вони вже навіть вміли розбирати й складати автомат.
З 5 березня (минулого року, — прим. ред.) ми вже були на передовій, де якраз тривали активні бойові дії. Перед цим отримали бронежилети, каски, інше спорядження.
— Понад рік Ви бороните Україну від ворога. Чи було на передовій щось таке, що найбільше закарбувалося в пам’яті?
— Війна, бойові зіткнення, постріли, вибухи — всі ці речі важко викинути з пам’яті, однак дуже сильно вразив момент нічних обстрілів наших позицій фосфорними бомбами. Спочатку я не міг збагнути, що це за яскраве світіння в небі, ніби хтось салюти запускає. Подібне бачив уперше. Потім побратими пояснили, що це фосфор.
— Що Вас надихає і додає сил, як кажуть, тримати стрій і продовжувати боротьбу за Україну?
— Безперечно, підтримка рідних і близьких для мене має величезне значення. Крім того, не можу не згадати й про дух братерства, який панує на передовій.
Правду кажучи, коли йшов на війну, прекрасно розумів, як загалом ставляться до людей ромської національності, але те, що я побачив на фронті, — сильно вразило мене. Ясна річ, в позитивному розумінні.
Простими словами — ми стали братами, без грама фальші чи якогось зумисного вдавання. Тільки підтримка та взаємовиручка — і жодного розмежування за етнічною ознакою чи соціальним положенням.
І це, скажу відверто, ще раз демонструє нашу згуртованість, нашу єдність навколо спільної ідеї — захистити рідну землю від ворожої навали.
На момент запису цього інтерв’ю Михайло Титичко перебував вдома у відпустці. Зараз він знову на передовій, разом з побратимами виконує бойові завдання та робить все можливе і неможливе для того, щоб чимскоріше вигнати загарбника з української землі.
Svaliava.net
Фото надав Михайло Титичко
Остання зміна сторінки: 23-03-2023 13:55