Упродовж усього розвитку людства школа відіграє провідну роль у формуванні людини, вихованої у рамках загальнолюдської моралі, шанобливого ставлення до історії, поваги до права і держави. Проте успішне вирішення поставлених завдань стає можливим лише в тому випадку, якщо навчання та виховання спираються на багатовікові традиції рідного народу, коли навчання здійснюється на рідній мові. Мова не може знаходитися на узбіччі навчально-виховного процесу, бо вона є наріжним каменем шляху у майбутнє. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що запорукою високорозвиненого суспільства – високий рівень розвитку і культури мови у державі.
Для кожної дитини дорога у майбутнє починається з маленької стежки до школи, саме тому одним з найважливіших завдань учителя є виховання в дитини любові і поваги до рідного слова. Уже стало доброю традицією щороку урочистим святом відзначати День рідної мови. 21 лютого радо зустрічали гостей у святково прибраній Ракошинській ЗОШ І-ІІІ ступеня. «Шануймо, друзі, рідну мову» - саме цей заклик зібрав у дружньому колі ясного морозного дня вчителів-філологів та учнів з усіх загальноосвітніх навчальних закладів Мукачівського району. З ледь відчутним хвилюванням представиляли гостям свою довгу кропітку працю педагогічний та учнівський колектив Ракошинської школи.
Гості свята мали можливість оглянути виставку учнівських робіт – «Моя барвиста мова», а також виставку стіннівок: «Мова – це пам'ять в майбутнє і стежина в минуле». У роботах, які презентували учні на виставці, присутні мали можливість побачити, як виражають діти своє, по-дитячому щире і безпосереднє, сприйняття тієї виняткової ролі мови у житті кожної людини. Літературно-музична композиція на тему «Ти наше диво калинове, кохана материнська мово!» розпочалася з привітання учасників та гостей свята Мар’яною Михайлівною Вовк, методистом районного методичного кабінету. На сцені Ракошинської школи, неначе розгорнувся вишиваний рушник, зітканий з ніжних дитячих голосів та посмішок, що неозорим серпанком співочого українського слова об’єднав усіх присутніх на святі. Сяйвом чистої сльози світилася Молитва за мову, дзвінким відлунням озивалася до кожного серця українська пісня, щирими усмішками цвіла «Зачарована Десна»… Та найбільш зворушливим моментом став символічний букет, який діти подарували улюбленим письменникам, що зробили найбільший внесок у розвиток рідної мови. Учні по черзі підходили до великої вази і ставили у неї квіти: Лесі Українці – білу лілею як символ чистоти… безсмертники – Тарасу Шевченку за вічність «Кобзаря», незабудки – Іванові Франку за оригінальність, неповторність його творів…. Не забуто нікого з талановитої когорти письменників, у різнобарвному пишному букеті всі чари мови рідного слова.
Мова – це серце народу, вона має своє минуле і майбутнє. Обличчя її майбутнього ми щодня бачимо у наших дітях. Усе це переконливо засвідчує унікальність впливу мови у системі освіти на свідомість та поведінку молодого покоління, бо мова – це невичерпна духовна скарбниця, до якої народ безперервно докладає свій досвід, розум і почуття.
Остання зміна сторінки: 18-10-2018 14:19